Пісня 17

ПIСНЯ 17-та

Житейське море, що даремно хвилюється, та їнше. 

Бачачи життя оцього горе, 
Що кипить, немов Червоне море, 
Вихром туги, напастi, бiд, 
Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, - 
         Горе сущим у нiм! 

Припинив я, бiдний, 6iг свiй скоро, 
Щоб не втонуть з фараоном в морi (1). 
В пристань тиху бiжу я, мчу, 
I криком плачевним кричу, 
         I здiймаю руки. 

О Христе! Не дай згорiти в адi! 
Дай в твоїм пожить небесному градi. 
Хай у свiй не потягне слiд 
Блудниця-свiт, цей темний свiт! 
         О милостi прiрва! 

                  К i н е ц ь 

1. Щоб не втонуть з фараоном в морi. - Йдеться про біблійну легенду. Єврейский народ виходив iз єгипетського полону, фараон iз вiйськом кинувся слiдом. Море розхилилося й пропустило через себе втiкачiв, а фараона з вiйськом потопило.