Григорій Сковорода. Трактати, діалоги.
Бесіда 1-ша, названа Observatorium (Сіон).

---

Особи: А ф а н а с i й, Л о г в и н, Я к i в, 
Є р м о л а й, Г р и г о р i й 

     Г р и г о р i й. «Прийдіть, зійдемо на гору Божу». О альтанка! О сад! О пора літня! О друзі мої! Захоплююсь радістю, що бачу вас, своїх співрозмовників. «Прийдітъ, зійдемо на гору Господню». 
     А ф а н а с i й. Вчора охопила мене страшенна нудьга i, як пшеничну ниву вихор, хвилювала. Ледве зумів відбитися. 
     Г р и г о р і й. Благаю тебе, друже мій, радуйся, воїне Христа! Це наша перемога, що перемагає не плоть i кров людську, а скажені думки и духи-мучителі. Саме вони є насіння, полова й початок всілякої людської злоби i влада пітьми житейської, що обпалює душу мертвих людей. 
     А ф а н а с i й. Я вчора не був мертвий, а тому-то й відчував, що серце моє якимсь дуже тужливим вогнем обпалювалося. 
     Г р и г о р i й. Як? Ти вчора не був мертвий?.. Не заслужено я тебе назвав блаженним. 
     А ф а н а с i й. А мені твоє слово незрозуміле. 
     Г р и г о р i й. Чи був хто хворий? Той не хворий. А хто був мертвий, той уже живий. Як минула ніч смерті, так настав день життя. 
     А ф а н а с i й. Ось тобі гачки по завулках. А завулки по гачках. Хто завертів завулок, той перейшов гачок. Не гнівайся, я не пророк, і мене твій сувій всередині не заспокоює. 
     Г р и г о р і й. О любий чоловіче! Яка солодка для мого серця простота твоя! 
     А ф а н а с і й. Але не солодкі для моєї гортані слова твої. Змилуйся, говори простіше. 
     Г р и г о р і й. Є таке, що видається прямим, по cyтi ж криве. I є таке, що видається розбещеним, однак сутністю праве. Якщо завулок веде до правоти, то кінцем своїм він правий. Але косоокий той прямик i гачкувата простота, що відкриває перспективу та архітектурний міст прямо у місто брехні. Кінець справі суддя. Щось здалося тобі гачком, чи не так?.. 
     А ф а н а с i й. Я вчора, чуєш, не був мертвий, а нині живий. То чи не гідний я співчуття й твоєї співрадості? 
     Г р и г о р i й. Такого величання гідний і буйвол: він здоровший від тебе i вчора не був мертвим. 
     А ф а н а с i й. Про мене, прошу, величай i його: буиволове блаженство мого не знищить. Невже милють Божа лиш нашими вигодами обмежилась? «Щедроти його на всіх ділах його». I я вдячний йому, що досі живий. 
     Г р и  го р і й. Чим ти впевнений у твоєму житті? 
     А ф а на с і й. Xi6a ти член секти Пірронської? (3). А мені для доказу дата ощією хворостиною? 
     Г р и го р і й. Xi6a тому, що хитко походжаєш? 
     А ф а н а с i й. Ось бачиш, мое тільце, слава Богу, котиться як візочок. Ай, дядьку!.. 
     Г р и г о р i й. Дядько племінникові своему радив глибокої осені їхати на весілля не візком, а верхи. Афонька вирішив їхати візком - сам co6i пан i кучер. У полі, серед броду, лошак відпрягся, залишивши погонича колісниці у потопі вод великих... 
     А ф а н а с i й. Ну, чого зупинився? Веди далі. 
     Г р и г о р i й. Не ведеться. Афонька заледве дістався до весільного дому, сповнивши прислів'я: «Спішив на обід, та и вечері не застав». «Хто спішить - насмішить». Ось тобі твій візок! 
     А ф а н а с i й. Молодчик твій був вітрогон. 
     Г р и г о р i й. Старий Афонька з жінкою своєю побудував co6i хатку на льоду. На сьомий день з півночі прийшов, як злодій, дощовий потік i стягнув їx з храминкою у потоп. 
     А ф а н а с i й От роз'їхався з байками! Bci твої докази на порожніх 
небилицях (4). 
     Г р и г о р i й. Xi6a Євангеліє не притчами вчить? Ти забув храмину, зведену дурником на піску? Хай вчить без притчі той, хто малює без фарб! Знаеш, що скоропис - без фарб, а живопис малює фарбами. Але в обох, як у Мойсеєвій купині, діє та ж вогненна мова, якщо лиш ми самі не позбавлені тiєї мови: «Почали говорити дивними мовами». Хай, наприклад, книжник, тобто вчений муж, напише оцю сентенцію: «Біс нудьги мучить душу». 
     Без сумніву, серце його відригнуло, а тростина його написала слово благе. Але чим краща тростина книжника-скорописця від пензля книжника-живописця, якщо він невидиме сумних думок хвилювання зобразив людиною, що потопає? Він з Єеремією через людину зобразив душу: «Глибоке серце в людині i людина є», а з Ісаєю через потоп пояснив болісне хвилювання серця: «Захвилюються нечестиві». Така мова притчі (5), нічим не гірша, наприклад, від тої, так би мовити, безбарвної мови: «Душа їx у злому танула». Але й ця сама пахне притчею льоду, що тане від теплоти повітря. Так, як i оце книги Йова слово: «Плинна ріка основа їx» - дихає казкою про побудовану храминку на льоду. 
     А ф а н а с i й. Як в'юн в'ється, важко схопити. 
     Г р и г о р i й. Ось, наприклад, безбарвне слово: «Bci загинуть». Але як гарно це ж саме виразив Ісая: «Всяка плоть - сіно». Сніп трави - це вдалий образ yciєї загибелі. Сам Ісая, без фігури, сказав таке: «Дати тим, хто плаче, веселість». Але як благовидно и краснописно те ж він каже: «Скочить кривий, як олень». «Встануть мертві». Труп лежачий є образ душі, похмурим відчаєм огорнутої. Тоді вона, як стерво, лежить долі у сумній холоднечі и скреготі, позбавлена животворного тепла духа i життевої жвавості. Наче змій, що задерев'янів від лютого морозу там, де Кавказька гора своєю стіною затіняє йому рятівне сонячне світло. Ця задерев'янілість находить тоді, коли в яблуні корінь i мозок, що називається сердечко, а у внутрішніх душевних тайностях тліє и в'яне те, від чого все інше, як двері, залежить від петлі. Зрозумів цю виразку, що гніздиться, прозрілий Єремія: «У тайні заплаче душа ваша». Цих рухомих мерців зобразив Осія зміями: «Полижуть порох, як змії, що повзуть по землі». А Павло із пороху побуджує, наче п'яних: «Встань, сплячий...» 
     А ф а н а с i й. Куди тебе заніс дух буремний? Ти заїхав у невеселу країну i в царство, де живуть: «Як виразкові, що сплять у гробах». 
     Г р и г о р і й. А як душевний сум (можна сказати: життя и гниття) виникає від поваленого стерва, так оживленням i підняттям на ноги цього ж бовдура зображається сердечна веселість: «Воскреснуть мертві». Глянь на Енея (6), що встає перед Петром! Він ходить i скаче, як олень i як товида, тобто серна або сайгак: «Встануть сущі в гробах». Знай же, що він говорить це про веселість, i слухай: «Bci земнородні возвеселяться». Не забувай, Афанасію, цiєї Сирахової пісеньки: 
«Веселість серця - життя чоловікові». 
     А ф а н а с і й. Я це кожен день стваю. Я веселість дуже-дуже люблю. Я тоді тільки маю радість, коли веселий. Люблю пророків, якщо вони лиш веселе нам співають. Чи не їx промови названі у стародавніх музами? (7*) 
     Г р и г о р i й. Авжеж. Їх спів є провісником веселості. I це означае по-грецьки , а той, хто затикав від цих співців вуха свої, називався (8*), тобто буйний, позбавлений смаку дурень, по-єврейськи Навал, по-римськи Fatuus. Протилежний же йому (9*), або Philosophus. А пророк - профітіє, тобто просвітитель, або звався , тобто творець. 
     А ф а н а с i й. Гай! Гай! Ти мені Божих пророків поробив 
поетами. 
     Г р и г о р і й. Я про орлів, а ти про сов. Не нагадуй мені мавп i 
не дивуйся, що сатана образ та ім'я Світлого Ангела для себе краде. Саме ім'я (Novutus) що означає? Один лиш пророчий дух провидить. 
     А ф а н а с i й. Правда, що всякий художник творець, i видно, що це ім'я закрите. Одне лиш мені не миле в пророках: що їx слова для мене суть нepiвні, розбещені, закручені, дивні, - прямо кажучи - крутогористі, кружні, заплутані, незвичайні, коротко кажучи - бабині казки, клопітний навіжений, дитяча небилиця. Хто може, наприклад, пояснити оце: «Де труп, там зберуться орли»? Якщо ж воно просте - хто премудрий не закриє ніздрі від смороду цього стерва? Фівейська потворна Сфінга (10) мучила у давнину єгиптян, а нині випробуває на пристрасть душі наші єрусалимська красуня Mapiaм (11). Всесвіт, побуджуваний вістрям Єффаєвих пік (12), біситься від хвороби i, шаліючи, волає: «Доки возноситимуться душі наші?» 
     Г р и г о р і й. Кажан запитував пташенят: - Чому ви не любите літати вночі? - А ти чому не любиш вдень? - запитали (пташенята) горлиці и голуба. - Мені заважае важлива причина, - відповідає темна птиця, - моє око не народилося терпіти світло. - А наше око - пітьми, - посміхнувшись, сказали чисті птахи (13). 
     А ф а н а с і й. Замовк? Розповідай далі. 
     Г р и г о р і й. Іноземці ввійшли у дім Соломонів. Насолоджувались, огладаючи незліченні зразки безцінного багатства. Сліпий серед них, обмацуючи фiгypy золотого лева, поранив його гострими зубами свою руку. Гості, вийшовши з дому, вигукнули: «Який милий дім i палати твої, сину Давида! Сам Господь сотворив їx». «А я вийшов із чертогів пораненим», - вигукнув сліпий. «Ми бачили, як ти то палицею, то руками намацував», - сказали зрячі. Відчувати на дотик i торкатися є рана і смерть, а дивитись i розуміти - насолода i невимовне чудо. 
     А ф а н а с i й. Ти знову повернувся до своїх балясів? 
     Г р и г о р i й. Вибач мені, мій друже, люблю притчі. 
     А ф а н а с i й. До чого ж ти приточив притчі твої? Бо ж притча - це баляс, казка, пусте. 
     Г р и г о р і й. Чи чув ти пророчих промов фігури? Фігура, образ, притча, баляс є одне й те ж, але ці баляси те ж саме, що й дзеркало. Весь дім Соломонів, вся Біблія наповнена ними. 
     А ф а н а с i й. Якщо так, то даремно захищаєш красуню твою Біблію, нічого на неі дивитися. 
     Г р и г о р i й. Чому ж ти дивишся в дзеркало? 
     А ф а н а с i й. Навіщо ж дивитися у Біблію, якщо у ній лише баляси? А дзеркало - інша справа. 
     Г р и  г о р і й. Як інша, якщо воно є така ж порожнеча? Xi6a тобі не доводилось бувати на кришталевих фабриках? Воно є попіл. 
     А ф а н а с i й. Попіл, але прозорий. Він мене веселить. Я в ньому бачу самого себе. А кожен сам co6i наймиліший. 
     Г р и г о р і й.О полонений своїм зображенням Нарцисе! Любо тобі в джерело і в прозорий попіл дивитись на згубного твого кумира, а нестерпно глядіти в освячені біблійні води, щоб побачити у богозданних цих пророчих дзеркалах радість i веселість i почути преславної насолоди благовість: «Нині спасіння цього дому буде» Повернись праворуч, сліпець, виглянь із альтанки на небеса, скажи мені, що бачиш? 
     А ф а н а с і й. Я нічого не бачу. Хмари бачу. А хмара - це морська пара й ніщо. 
     Г р и  г о р і й. О кажане, глянь з прикметою! Хай око твоє буде орлине й голубине! Хай виколе твоє вечірне око ворон соломонівський! 
     А ф а н а с i й. А! А! Ось вона, красуня! У східній хмарі райдуга! Бачу ії «Яка прекрасна сіянням своїм!» 
     Г р и г о р i й. Нині ж скажи мені, що бачиш? Звичайно, в порожньому не порожнечу бачиш. 
     А ф а н а с i й. Райдугу бачу, а чим вона є i що вона таке - місто чи село, згідно приказки: «Не знаю, Бог знає...» Знаю, що цей лук благокруглий, хмарний, помережаний називають дугою, раєм, райком, радісною дугою и райдугою. 
     Г р и г о р і й.В індійських горах подорожували европейці (14). Знайшли шкіряний міх з хлібом i такий же з вином. Потім, наблизившись до провалля, вгляділи на другому боці щось чорне, яке лежало на дорозі. «А раптом Бог ще дасть хліба, - вигукнув один, - я бачу мішище». - «Провались такий мішище, - сперечався другий, - я боюсь, то звірище». - «Який звірище? Клянусь вам, то обгорілий пнище!» Четвертий сказав: «Це місто». П'ятий верещав: «То село...» Отак-то й ти бачиш, а що воно таке, не знаєш. 
     А ф а н а с i й. Котрий же з них відгадав? 
     Г р и г о р i й. Завершив угадування останній. 
     А ф а н а с i й. Та йди ти, брешеш! 
     Г р и г о р i й. Справді, село. Вони всі там осіли. 
     А ф а н а с i й. I жоден не врятувався? 
     Г р и г о р і й. Один із семи підтвердив давню приповідку: «Боязкого сина матері ридати нічого». 
     А ф а н а с і й. Яка ж пагуба їx погубила? 
     Г р и г о р i й. Дурний зір i погана прозорливість. Як тільки перебралися на той 6iк безодні, то вcix їx на смерть перемучив індійський дракон. 
     А ф а н а с i й. Видно, що цi прозорливці мали рабське Ліїне око, а не пригожий зір Ревекки (15) i не Лукина, товарища Клеопи. Фігурненький ти виточив балясик, справді... Але до чого ж ти його приточив? 
     Г р и г о р і й.До твоїх очей на окуляри. 
     А ф а н а с i й. А мені навіщо твої окуляри? Я и без них бачу. 
     Г р и г о р i й. Бачиш так, як теля заходу сонця курка: чим більше дивиться, там менше бачить. Треба дивитися, побачити й прозріти, обмацати й придумати, вдивитись i здогадатись. Барвиста тінь зустрічае твій погляд, а мрія хай блищить у твоему  розумі, зовнішність б'є в око, а з неї спирт кидається у твій розум. Бачиш слід - згадай про зайця, бовваніє предмет -  роздумуй, куда він веде, дивишся на портрет - пом'яни царя, глянеш у дзеркало - згадай твоє зображення - воно позаду тебе, а бачиш його тінь. Перед очима твоїми благокруглий райдуги лук, а за спиною в тебе цар небесних кpyгiв - сонце. На прекрасну його в хмарі, як у чистому джерелі, тінь дивись зовнішнім поглядом, а на животворне й рятівне його сіяння позирай розумним оком. Чистий розум є те ж сонце. Його праволучні стріли прямо вдаряють у лице океану, а само їx жало, вадхиляючись від лиця морського, непрямо коле. Мати іншу [тінь] - це означае пильнувати й примічати. Бачимо й осягаємо у наявності, а примічаємо і володіємо в cepцi. Така людина є точний обсерватор, а поле його життя - то обсерваторіум. Ось де один тобі обсерватор! Глянь: «На сторожі моїй стану». 
     А ф а н а с і й. О голубчику мій! О мій куме Авакуме! (16) Воістину люблю його. Звичайно, він щось не підле примічає на сторожі своїй. Скажи мені, мій прозорливцю, куди дивиться i що бачить пророче око твоє? 
     Г р и г о р i й. Не пустуй, Панасе, не заважай йому дивитись, хай собі бавиться. 
     А ф а н а с i й. Оце, а ми що? Хай i нам покаже те, що бачить. Чи не так, друже мій Логвине? А Єрмолай наш дрімає. Чуєш, Єрмолаю! Встань, сплячий! Дрімаючи, як курка, краще не побачиш. 
     Л о г в и н. Будь ласка, не галасуй, я не сплю, я все чую. 
     А ф а н а с i й. Єрмолай дрімає, а ти глибоко задумався - це те саме, що спиш. Я ж не тебе буджу. Однак i ти прокинься. Давай перейдемо до пророка? Доки нам сумувати? «Перейдемо до Вифлеєма». 
     Я к i в. Почекай, Афанасію, стій, не спіши! 
     А ф а н а с i й. Іду рибу ловити. 
     Я к і в. Не забудь же торбу взяти. 
     А ф а н а с i й. Ба! Друже мій, де ти взявся? Голос твій звеселив мене. 
     Я к i в. Я всю вашу бесіду до однієї нитки чув під яблунєю, а з твoїx слів сміявся. 
     А ф а н а с i й. Радий, що сміявся. Я плакати не люблю. 
     Я к i в. Куди ти здіймаєш крила, щоб летіти? 
     А ф а н а с i й. А он де, бачиш, на гopi пророк! 
     Я к і в. Де тобі пророк? То пасе овець пастух із Рібенсдорфа (17). О простак! Ти або блазень, або дитя. 
     А ф а н а с i й. О, якби мені бути тим дитям! «Відкрив ти 
немовля». 
     Я к i в. Хіба ти не чув мудрого отого слова: «Не місце святить 
людину»? 
     А ф а н а с i й. Чув, та не пригадалось. 
     Я к i в. Припливи до Єрусалима, ввійди до палат Соломонових, проберись у самий Давир - храм його, піднімись хоч на Фавор, хоч на Галілею, хоч на Сінай. Розмістися у вертепі Вифлеємському, або при Силоамі, або над Йорданом, вселися тут у пророчі келії, годуйся з ними бобами, не пий вина i сікери(18), їж хліб i воду в мipy, одягни мантію Іллі i сандалії, підпережися Єреміїним поясом, розміряй Єрусалимський храм з Єзекіїлем, відчитай з Данїлом гачки седмиць (19) його, стань скарбником при Христі одягнися у кафтан його, i спи в ньому, i обідай, i вечеряй разом. Наклади на себе Петрові й Павлові пута, розділи море, поверни ріки, воскреси мертвих. Кожний тиждень верши над собою седмицю церковник церемоній. Якщо можеш, вознесися вверх до зірниці, сядь на райдузі суддею, займи для себе чертоги в сонці і місяці. Облиш усе лахміття під сонцем, злети до новин з орлами, заборони небесним кругам рух з Навином, повелій подувам вітру i ін., i ін. А я при вcix цих знаменнях i чудесах твоїх заспіваю на твою честь соломонівську пісеньку: «Суєта суєт» або оцю гамаліївську 
                 Буря море роздуває, 
                 Вітер хвилі... (20) 
     Якщо не розцвіте в душ! твоїй оте поняття, яке жило у cepцi Мойсея та Іллі і того єдиного мужа, з ким вони ведуть свою на Фаворі бесіду, якщо тобі не зрозумілий i не примітний, а тому i не до душі отой вихід, тобто i мета, куди б'є з чистого їx серия дух правди, як із хмари прямопромінна блискавки стріла, то ой, заспіваю тобі: «Всякая суєта». 
     А ф а н а с i й. Однак я иду до пророка. Ніде він від мене не сховається. 
     Я к i в. Ось тобі без солі й оцту салат! Скажі мені, несмачний блазню, що таке пророк? 
     А ф а н а с i й. Пророк то є людина зряча. 
     Я к i в. Ти ні людини, нi пророка не знайдеш. 
     А ф а н а с i й. Нібито велика штука знайти людину. 
     Я к і в. Дуже велика, i ти замість зрячого натрапиш на сліпця, а замість людини - на ії скотину. Здійсниш приповідку: «Їхав у Казань, та заїхав у Рязань». 
     А ф а н а с i й. Ху! На те у нас буде nepe6ip. 
     Я к і в. Як може мати nepe6ip сліпець, а затьмарений знайти просвіщенного? 
     А ф а н а с i й. Брешеш, Якушо, я з очима. 
     Я к i в. Та звідки ж у тебе людське око? Людським оком є сам Бог. 
     А ф а н а с i й. Та xi6a ж у мене два Боги в лобі? Куди ти, брате, заїхав? Бог з тобою! 
     Я к i в. А я молюся, щоб він i з тобою так був, як є вже зі мною. 
     А ф а н а с i й. Гаманець порожній, нічого подати на молитву. Та й ти ж, брате, не священик. 
     Я к i в. О друже мій! Не було б мені від тебе солодшоі нагороди, якби я до того домолився, щоб сповнилось на тобі бажання, тобто молитва просвіщенного й радіснотворними очима позираючого й волаючого Icaї: «Світися, світися, Єрусалиме!» «Це пітьма покриває землю». «На тобі ж з'явиться Господь i слова його...» 
     А ф а н а с i й. Ну досить з пророчими клаптиками! Багато вас таких лахмітників i клаптикозшивачів, а скажи мені лиш те, про що пророки пишуть? 
     Я к i в. Те ж саме, що й євангелісти про єдину людину. 
     А ф а н а с i й. То виплутайся ж ти мені з цього вузла: чому мені не можна знайти людини? 
     Я к i в. Ху! Тому що не знаеш, що таке людина. Не дізнавшись спершу, що таке діамант, ні з ліхтарем, ні в окулярах не знайдеш, хоч він i є в твоєму гноїщі (21). Ану! Знайди мені, якщо скажу, що у твоєму домику є амбра. 
     А ф а н а с і й.А Бог ії знае, амбра чи умбра (22). 
     Я к i в. Е! Не умбра, а амбра. 
     А ф а н а с i й. Що твоя амбра означае - не знаю. Цi міста мені зовсім не знайомі, а людину знаю, бачив я їx один, 
другий... 1 000 000. 
     Я к i в. Бачив i ловив гав, але не побачив i не знаєш. 
     А ф а н а с i й. Я и тебе бачу й знаю. 
     Я к i в. Від народження ти не бачив i не знаєш мене. 
     А ф а н а с i й. Або жартуєш, або ти знепритомнів. 
     Я к i в. Що це тобі запахло непритомністю? 
     А ф а н а с i й. I мою голову ти вразив твоїм мороком. 
     Я к i в. Я Яків, людина. А ти людини не знаєш, тому и не бачиш. Де ж тобі непритомність? 
     А ф а н а с i й. О чоловіче! Якби ти в голові моій не погасив залишків світла молитвами твоїми! Ти мені наговориш, і до того вже доходить, що у мене ні очей, ні вух, ні рук, ні ніг не було. 
     Я к i в. Xi6a лиш рук i ніг? Ти весь ніщо, ти умбра, ти тінь, яка не сповідається: «Господи, людини немає?» 
     А ф а н а с i й. Чому ж я не людина? 
     Я к i в. Xi6a може бути людиною те, що є ніщо? 
     А ф а н а с i й. Як же я є твоє ніщо? 
     Я к i в  Скажи ж мені, чому є нікчемністю дим, пара, тінь? 
     А ф а н а с і й. Яка ж причина позбавила мене людяності? 
     Я к i в. Та, що ти не шукав. 
     А ф а н а с i й. А не шукав чому? 
     Я к i в. А чому не шукаєш амбри? 
     А ф а н а с і й.Чи є вона, i що вона таке, не знаю. 
     Я к i в. Хто не вірить у сутність людини, не шукає й, не знаходить i не знає ії. 
     А ф а н а с і й. А як інші люди? Хіба не розуміють? Їм завжди людина на устах. 
     Я к i в. Bci бесідують про все, та не всі знавці. Бредуть слідом за панівною модою, як вівці. А людина розуміє свою дорогу. 
     А ф а н а с і й. І так вони ледь знають i погано бачать? 
     Я к i в. Так, як ти, i тим же оком. Та що тобі до людей? «Знай себе...» Досить про тебе. Тому ми не знаємо себе, що все життя цікавимось людьми. Осудливе око наше вдома сліпає, а ловлячи гав на вулиці, простягає свій промінь в середину сусідських стін, проникнувши в самісіньку їx миску з поживою i в нічний світильник, що горить у їхній спальні. Звідси критичні бесіди. Багаті столи в yci дзвони повсюдно дзвонять осудом. Яка користь з цікавістю оглядати и оцінювати шлях сторонніх подорожніх, а оминати, не помітивши, ту стежку, яка веде нас? Звідси помилки, провини, спотикання й падіння. Що допоможе знати, скільки очей на лобі мають місячні мешканці, i придивитися через всіма хвалене скляне око до плям, що чорніють на Місяці, якщо наша зіниця вдома не прозорлива? Хто вдома сліпии, той i в гостях; i хто у своїй світлиці не порядний, той на ринку ще більше не вправний. Якщо ж ти вдома сліпий, а на людях зрячий, то знай притчу: «Лікарю, сам спершу зцілися!» Не твоє те, а чуже око, що не тобі служить. Опудало той, а не мудрець, що не вперше вчить сам себе. Лжемонета завжди по ринку бродить, вдома більш небезпечна. Знай себе. Тому-то и не розуміємо й Біблії, що не знаємо себе. Вона-то є вселенська лампада, Фарійська вежа (23) для мореплавного житгя нашого. Вона-то є: «Друг вірний, дах міцний». Хто оволодів ним, знайшов скарб. Та коли на нашій домашній стежці на колоді спотикаємось, тоді и на вулицях друга нашего, нас, лицемірів, що судять з лиця, найдрібніша спокушає тріска; заплутуємось, як кровожерна муха, у згубну павутину плотських дум серця нашего, що підло повзе; падаємо в сіть i сум'яття нечистих уст наших; грузнемо, як олово, у потопі облесної мови; гинемо вічно у цьому найсвятішому лабіринті (24), не гідні вкусити найсолодшої отої паски: «Єдиний я, аж поки перейду». Вернися ж у дім твій, о буйний чоловіче! Вийди геть із тебе, дух допитливий, а сам вийди із юрби у Павла помічених жінок цікавих. Очисти спершу свою світлицю, знайди всередині себе світло, тоді знайдеш i біблійним сміттям засипану драхму. Стань на власній твоїй сторожі з Авакумом: «На сторожі моїй стану». Слухай вухами! На сторожі моїй, а не чужій: «Знай себе, досить для тебе». 
     А ф а н а с і й. Не без сенсу ти набрехав. Та тільки це для мoїx зубів терпким i жорстким здається, ніби я навітъ i сам себе не знаю. 
     Я к i в. Не сподівайся на свое знання, а слова пророків не вважай пустими. Не все те хибне, що тобі не зрозуміле. Дурницею тобі зцається, тому що не розумієш. Не гордися твоєю прозорливістю. Згадай індійських подорожніх: чим хто глупіший, тим більше гордий і самолюбний. Повір, що не випадково народилося Єреміїне слово: «Глянув, i не було людини... і не бачив мужа». 
     А ф а н а с i й. Xi6a біля нього людей не було? 
     Я к i в. А де ж цих створінь немає? Та вони були умбра, або тінь, а не просто люди. 
     А ф а н а с i й. Чому ж вони тінь? 
     Я к i в. Тому що вони пітьма. Вони не знали, як i ти, людини, вхопившись, через сліпоту свою, не за людину, а за оманливу тінь ії, а оця-то людина - брехня, відвела їx від істинної. 
     А ф а н а с i й. Поясни мені, як вхопились за тінь? 
     Я к i в. Ти ж тінь розуміеш. Якщо купуєш сад, то платиш гроші за яблуню, не за тінь? Чи не безумний, хто яблуню міняє на тінь? Ти ж чув байку? Пес, пливучи, хапав на воді тінь від м'яса, через те з рота справжній шмат випустив, а потік поніс (25). 3 тих же міркувань Діоген, у полудень з ліхтарем шукаючи людину, коли відгукнулась людська суміш: «Ами ж що, xi6a не люди?» - відповів: «Ви собаки...» (26). 
     А ф а н а с i й. Будь ласка, не примішуй до Предтечі и до пророків Божих якогось Діогенчика. Одна справа пророк, інша - філософчик. 
     Я к i в. Ім'я одне и те ж - пророк i філософ. Але не суди особу, суди слово ії. Сам Христос тих, що сплять у пітьмі й тіні смертній, називає псами. Погано ж бо відібрати хліб у дітей і кинути псам. А хто вхопився не за тінь, а за справжню людину - «Дав їм владу дітьми Божими бути». 
     А ф а н а с і й. Ну! Нехай так. Хай ті псячі люди хапаються за тінь людську як за лжемонету. Та самі ж вони, однак, суть люди, люди почесні, а не мертва тінь. 
     Я к i в. Тінь тіні мила, а ніч пітьмі люба. Споріднене до спорідненого схильне, а прилипливість обох зливає в ту ж суміш. I сам ти такий, як те, що любиш i обіймаеш. Люблячий пітьму: сам ти пітьма i син пітьми. 
     А ф а н а с і й. А! А! Чуе мій ніс кадильницю твою. Туди ти завіяв, що я тінь? Hi, Якушо! Я тіні не ловлю. 
     Я к i в. Я ще давніше сказав, що ти одна з тих незліченних мертвих тіней, що земну кулю обтяжують, яким Предтеча i весь пророчий хор як мешканцям пекла благосповіщають істинну людину. Безумство в 1000 крат важче від свинцю. Найбільша глупість створюється цими сина Амосового словами: «Затяжіло серце їхнє, тяжко вухами чути». Це тяжкосердя, тобто вниз осідаючі, прокислого й грубого серця думок його дріжджі, в самий центр земний поринає, як олово, звідки тебе видерти ніяк не можна. Серце твое, що полюбило суєтну брехню й брехливу погибель тіні людської, хто в змозі підняти з безодень земних, щоб могло вискочити на гору воскресіння й побачити непорочним поглядом блаженного того, що не сів на сідалище губителів, Давидового мужа? «Здивуй, Господи, преподобного свого». Тиняйся ж, поганяй вітри, люби суєту або брехню, хапай тінь, піклуйся, мучся, згорай. 
     А ф а н а с i й. О, мучиш мене більше, ніж ота єгипетська ворожбитка Лево-Діва (27). Кидаєш до центра землі, садовиш у самісіньке пекло, зв'язуеш нерозв'язувальними вузлами ворожби, а хоч я не Самсон i не рішучий той предревній Едіп (28), однак досі є перед тобою, Якушо, i вільний, i не зв'язаний, згідно прислів'я: «Mixoм лякаєш». 
     Я к i в. Хто дурень, той i в Єрусалимі глупий, а хто сліпий, тому всюди ніч. Якщо ти тінь - скрізь для тебе пекло. 
     А ф а н а с і й. Ну й потішний ти, друже, люблю тебе. Можеш i про брехні мову вести трагедіально. Бачу, що твій хранитель є ангел витійства. Тобі-то дано, як є притча: «Ex musca elephantem», «Ex cloaca aream» (29), відверто скажу: з кота - кита, а з нужника створити Сіон. 
     Я к i в. Як хочеш лайся и шпиняй, а я з Ісаєю: «Як ластівка, так закричу, i як голуб, так поучуся». 
     А ф а н а с і й. От знайшов дзвінкоголосу птицю! Xi6a вона твоєму пророкові лебедем видалася? А від твого голуба курка нічим не глупіша. 
     Я к i в. О шкіряний мix! «Хай виклює ворон картаюче батька око твоє!» 
     А ф а н а с i й. Ти як сам дивними й крутими дихаєш думками, так i однодумці твої, дикі думи, дивною відригують мовою. Сказати притчею: «Для губ салат». 
     Я к i в. А чи не те ж співає i твій пророк Горацій: «Porticibus, non judiciis utere vulgi» (30) - «по містку-місточку з народом ходи, а за розумом його себе не веди». 
     Хворий смак твій, тому поганий i суд твій. Вщчувай же, що мудрих дум дичина полягає в тому, що вона віддалена від бродячих по вулицях i торжищах дріжджів світського повір'я. I набагато швидше зустрінешся на вулицях з глинкою, ніж з алмазом. Чи багато людей можуть похвалитися: «Знаю людину», коли сама людина жаліє про себе? «Дивився i не впізнавав мене»? Bci спрямували погляд свій на мертвість i брехню. «Глянуть на нього, його ж прокололи». А в серце їм ніколи не входить отой: «Hixтo не засумує за ним, рід же його хто визнає?» 
     А ф а н а с i й. Ну добре, хай так! Але за що ти мене назвав ширяним міхом? 
     Я к i в. Ти не лише мix, а опудало й ідол поля Деїрського, що сварився на Божого пророка. 
     А ф а н а с i й. Але спершу поясни, як це мix? 
     Я к i в. Чи ти бачив сільську маску, яку звуть кобила? (31) 
     А ф а н а с i й. Знаю, в ній ловлять тетеруків. То що? 
     Я к i в. Ну! Якби у таких масках 1000 чоловік на огляд твій прийшли i пройшли, то чи можна сказати, що ти для них інспектор чи обсерватор? 
     А ф а н а с і й. Хто вправно носить кобилу - можна бачити, але хто він усередині i яка людина - як дізнатись? Бреши далі. 
     Я к i в. Навіщо ж дал!? Уже бачиш, що ти не лише мix, а й опудало й бовдур. 
     А ф а н а с i й. От тобі и на! За який гpix? 
     Я к i в. За той, що ти всіх бачених тобою в житті людей лиш 
на них одну шкіру бачив i плоть, а плоть є ідол, тобто видимість; видимість же є лиш мертвий дах, що закриває всередині істинну оту людину: «Поклав у пітьму тайну свою». «Це той стоїтъ за стіною нашою». «Посеред вас стоїть, його ж не знаєте». «Чуеш, Ізраїлю! Господь Бог твій посеред тебе». Бачиш, що i людина твоя, i ти з нею - шкіряний, ветхий, мертвий, прах, тінь... «Який земний, такі й...» 
     А ф а н а с i й. Ось він куди виїхав! 
     Я к i в. Збери не лише всіх бачених, а й вciєeї земної, якщо можеш, i місячної кулі людей, зв'яжи в один сніп, закрий їм, наче колоски, голови, дивись на підошви їx тисячу літ, одягни окуляри, додай прозорливе скло, гляди - нічого не побачиш, крім coлoми тої: «Всяка плоть - сіно». А я на похвалу твоїй прозорливості заспіваю: «Мудрого очі його в голові його, очі ж безумних на кінцях землі». 
     А ф а н а с i й. Ти що, сказився, чи ні? Я людям ніколи не заглядав у підошви, а око моє сидить у голові моїй. 
     Я к i в. Чи ти пень, чи що? Xi6a свиняче око не в голові ії? Чи відчуваєш, що голова є бовдур? Цей бовдур, як є початковою частиною свого бовдура, так у пророюв означає невидиму у всякій плоті, панівну в ній силу iї й начало. А хвіст, підошва, п'ята є фігура праху, полови, висівок, дріжджів, i що лиш є грубе, нице й дебеле у всякому творінні, як бурда, брага, сир, грязь i ін. Те саме означало б, якби Соломон сказав i так: «Очі безумних на хвостах землі». Коли чуєш оте: «Будеш оглядатися на його п'яту», то розумій так: будеш обсерватор зовннішній, із числа тих: «Осягнуть, як сліпі стіну», «Полижуть прах, як змії, що повзуть по землі». Вороги істинної людини - «Вороги ії прах полижуть». «Смерть врятує їx», які поїдають плоди смертної плоті, гірку й гладку тінь згубної смоківниці, що обминули саме дерево райське. «Зголодніють під вечір...» 
     Коли чуєш: «Вип'ють yci грішні дріжджі землі», то розумій, що вони налякані і бродять по далеких околицях i зовншшніх міських ругах (32), никають по кінцях i хвостах з євангельським 6icoм по пустельних місцях, по розпуттях поза селами и цвинтарями, що мають тваринний i жіночий отой вислів: «Душі мужів, подібних до жінок, спрагнуть». Bci вони, ой, не скуштують найсолодшої отої сина царевого вечері: «Не повинен пити... Поки п'ю нове вино в Царстві Небесному». Bci ці содомляни товпляться під вечір у дім Лотів до ангелів, але не входять, а лиш зовні обходять по калюжах, що оточують стіни міста: голодні й спраглі, натруджені й обтяжені. Головна причина цього є підла й прегруба, важча від слова, а грубша від сиру тяжкість серця їx. Грузнуть сини ці тяжкосердні, як олово. «Голова оточення їx, труд розумний їx». «Прокисло, як молоко, серце їx». «О Ісая!» «Знай, як попіл, серце їx, i зваблюються». «Навіщо любите суєту i шукаєте брехню?» «Спробуйте i побачите». «Як здивував Господь преподобного свого». «Піднімітъ очі ваші...» 
     Що ж ти, друже мій, думаєш? Ти все, наче сліпий содомлянин, одне відчуваєш. Всяка тлінь є одне. Відчуй себе. Ти мертвий. Прив'язався ти до твого трупа, ні про що, крім нього, не думаючи. Одне, а не двоє, в co6i бачиш i, до цього приліплюючись, виконуєш приказку: «Глупий, хто двох порахувати не вміє». Дивишся в дзеркало, не думаючи про себе. Поглядаєш на тінь, не пам'ятаючи самої яблуні, дивишся на слід, а не думаеш про лева, куди цей слід веде. Споглядаєш райдугу, а не пам'ятаєш про сонце, яке утворюється фарбами ії. Це означає: лиш пусте в co6i бачити, а тому й не розуміти, i не знати себе, самого себе. Розуміти ж - означає: зверх видимого предмета прозріти розумом щось невидиме, заселене видимим: «Розпряміться i побачите...» Оце-то й є зберігати, cnocтepiгaти, помічати, тобто при відомому зрозуміти невідоме, а з попереднього, наче з високої гори, розуму промінь, як прямолучну стрілу в ціль, метати у віддалену таємничість. Звідси народилось слово символ (33). Ось що означає зійти на Cioн, на соломонівську озброєну башту, стояти на сторожі з Авакумом i бути обсерватором. Отак-то блищить, як сонце й як прямолучні стріли блискавки, розум праведних, що мають душі cвoї в руках Божих, i не торкнеться їx мука. Вони, як іскри по стеблах, через усю вугіллям їx спустошувану тлінь течуть, злітають i підіймаються до вічного, як стріли сильно виточені, що озброїли стовп Давида, в колчані тіла тлінного заховані. Ці божественні серця й душі, окрилившись тими посрібленими Ноєвої голубки крилами: «Крила ii - крила вогню», i вверх, до чертогу вічності, прямуючи орлиним...(34). 
     А ф а н а с і й. Ей!.. 
 

ПРИМІТКИ ДО БЕСІДИ 1-ї

     Філософською проблематикою, способом вирішення ії, образною символикою твір органічно пов'язанний з діалогами початку 70-х років. Це дає підставу вважати, що діалог написанний 1771-1772 рр. 
Вперше опублікований за автографом у журн. Фiлософська думка. - 1971. - №5. - с. 96 - 107. 
     Примiтки самого Г. Сковороди позначено зiрочками. 

---

1. У цьому творі Сковорода продовжує тему, розпочату діалогом «Бесіда, названа двоє...», тобто вчення про дві натури, дві сторони всього сутнього. Він закликає не зупинятися на зовнішній, видимій оболонці речей, а проникати в суть предметів i явищ. Пізнати істину людина може тільки пізнаючи себе, свій власний шлях, а не оточуючі його «околиці». Досить багато місця тут відводиться обгрунтуванню алегоричного способу навчання істини. 
2*. Primo et novissimo amico meo Andrea Joannidi Kovalevscio. Domino vice-tribuno proprii foetus editionem dono affero. Senex Gregorius de Sabba Skovoroda:  Першому й найновішому другові моему Андрію Івановичу Ковалевському, віце-губернатору, творіння власної душі присвячую i дарую. Старець Григорий Сковорода, син Сави (лат.). 
3. Йдеться про послідовників філософського вчення скептика Піррона з Еліди (бл. 365 - 275 до н. е.), який учив, що речі не пізнавані, заперечував знания, закликав до спокою й байдужості. Серед послідовниюв (дуже численних) Піррона досить відомі Енесідем (автор праць «Пірронівські промови» i «Пірронівські нариси») та Секст Емпірик (автор «Пірронових основоположень»). 
4. Це зауваження є приводом для обгрунтування манери розвитку філософських ідей з допомогою образних аналогій i порівнянь. 
5. Автора Приповістей Соломонових. 
6. Йдеться про епізод зцілення апостолом Пегром жителя Лідди Енея, який вісім років був нерухомий (Дії святих апостолів, IX - 33 - 34). 
7*. Тобто піснями. 
8*  - безпісенний, який не має смаку. 
9* - той, хто має смак,  - означає смак. 
10. Сфінкс 
11. Маріам - перша жінка царя Ірода Великого. Ірод безтямно любив свою красуню жінку, але вона не могла забути, що він був убивцею вcix ії рідних. Двічі наклепницьки вона звинувачувалась у зраді чоловіка. Першого разу любов Ірода до Маріам виявилася сильнішою, ніж ревнощі. Та вдруге через наклепи Ірод відправив Маріам на страту. На ії честь він спорудив у Єрусалимі вежу. 
12.  Єффай Галаадський (бфтай) - біблійний полководець, один із суддів ізраїльських. Переміг аммонетян на підступах до землі Ханаанськоі. Перед битвою він дав клятву: після повернення принести Богові в жертву те, що першим вийде з воріт дому йому назустріч. Перемігши аммонетян, він повернувся додому. Йому назустріч вийшла його едина дочка. 
     Легенда розповідае, що єфремляни, які жили по той бік Иордану, перейшли ріку й пішли війною на Єффая за те, що він сам nepeмiг аммонетян. Єффай розбив їx i захопив переправу через Йордан, i коли хтось із уцілілих єфремлян просив пропустити його додому через переправу, воїни Єффая запитували, чи не єфремлянин він. Той відповідав негативно.Тоді воїни змушували його вимовити слово «шибболет» (колос), а він вимовляв «сибболет». Нещасного заколювали писами. Звідси вираз Сковороди «єффаєві піки». 
13. Сковорода згадуе сюжет, використаний ним у байці «Кажан і двоє пташенят». 
14. « Цей приклад про пригоди подорожніх в Індії, запозичений {з оповздань про Індійське царство, Сковорода використовує як привід для моралізаторськогоповчання ще раз удіалозі «Кільце». 
15. Ревекка - жінка Ісаака. За біблійною легендою, раб, який був посланий своїм паном привести для Ісаака наречену із дому родичів Авраама, звернувся до Ревекки з проханням напоїти його водою. Ревекка відразу напоіла його и верблюдів. 
     Син Ісаака Яків прийшов до брата своєї матері Лавана, щоб сдружится з його дочкою. Там він зусгрів Рахіль - молодшу дочку Лавана, красиву дівчину, i, покохавши ії, сім років за неї відпрацював у Лавана. Та той обдурив Якова, ввівши до нього старшу дочку Лію, яка була негарна і слаба на очі.Яків ще сім років відпрацював у Лавана за Рахіль. I надалі Яків надавав перевагу Paxiлi перед Лією i поколінню Paxiлi перед поколінням Лії. 
16. Посилання на Авакума, який вважається автором одної із книг Старого Заповіту, пов'язане з основною ідеєю даного діалога, лейтмотивом якого є заклик до самопізнання. Книга Авакума починаеться словами, які так часто повторюються Сковородою: «На сторожі моїй стану...» 
17. Німецька колонія поблизу міста Острогозька. 
18. Ciкepa - назва хмільного напою в Біблії. 
19. Мова йде про пророцтва Даниїла про сім седмиць (49) років, після яких повинен з'явитися спаситель (Книга пророка Даниїла, IX - 24 - 25). 
20. Рядки взяті з пicнi початку XVIII ст., яка оспівувала тривоги мореплавства, шторми и катастрофи в морі. Пісня названа гамаліївською, очевидно, через те, що в ії основі лежать легенди про морські походи полковника Гамалії, використані пізніше Т. Г. Шевченко у поемі «Гамалія». 
21. Натяк на сюжет байки про півня, який знайшов у гної дорогоцінний камінь. Оригінальною обробкою цього сюжету є одна з «Байок харківських». 
22. Амбра - запашна речовина, яку добувають iз кашалотів, переносно - аромат, пахощі. Умбра - тінь (лат.). Для Сковороди це непросто гра слів, а символи протилежних - високих і низьких - явищ. 
23. Александрійський маяк на о. Фарос у дельті Нілу. 
24. Лaбipинт бyв пoбyдoвaний лeгeндapним мaйcтpoм Дeдaлoм для кpiтcькoгo царя Міноса. Символізує складне, заплутане становище, з якого тяжко знайти вихід. 
25. Йдеться про сюжет байки про собаку i шматок м'яса. Витлумачуючи його алегорично, Сковорода осуджує людей, незадоволених своїм становищем, які ганяються за примарною тінню того, чим володіють. 
26. Про цей епізод із життя філософа-кініка Діогена з Синопа (бл. 404 - 323 до н. е.) розповщає Діоген Лаертський, автор історико-фшософської праці про життя знаменитих стародавніх фиюсофів. 
27. Сфінкс. 
28. Едіп був єдиним серед людей, хто відгадав загадку Сфінкса. Після цього Едіп став царем у Фівах, а Сфінкс кинувся зі скелі у море. 
29. «Робити з мухи слона», «Із клоаки робити жертовник» (лат.}. 
30. «Користуйся стежками натовпу, але не його думками» (лат.). 
31. Вид мисливського спорядження. 
32. Ругами називали землю, відведену на утримання духовенства. 
33. Без розкриття змісту символики Сковороди не можна зрозушти смислу його вчення. Світ символів, на його думку, повинен допомогти людині пізнати себе i знайти справжне щастя. 
34. У автографі далі написано по-грецьки: «Матеріал для діалога про щастя». 
 

ПРИМІТКИ 

     Спроб перекладу творiв Г. Сковороди (1722 - 1794) на сучасну українську лiтературну мову було небагато. Вперше «Байки харькiвськi» перекладено за редакцiєю П. Тичини i видано 1946 р. у Киевi. Далi цю справу продовжив письменник Валерiй Шевчук. Для книжки вибраних творiв Г Сковороди «Сад пiсень», випущених «Веселкою» в «Шкiльнiй бiблiотецi» у 1972 р., вiн переклав низку поезiй, уривки з кiлькох фiлософських твopiв та листiв, а також здiйснив новий переклад збiрки «Байки харкiвськi». Це видання прихильно оцiнили фахiвцi i прийняли читачi. Вiдтодi визрiвала думка про переклад повного зiбрання творiв Г. Сковороди на сучасну українську мову. Воно стало можливим лише пiсля того, як його взяла пiд свою опiку «Гарвардська бiблiотека давнього українського письменства». 
     Перекладачi врахували певний досвiд, який має українська лггература у передачi давнiх текстiв сучасноюмовою. На вiдмiну вiд перекладу з однiєї мови на iншу, це переклад у межах однiєї  мови, однiєї мовної системи, що не допускає найменших вiдхилень вiд оригiналу як у лексицi й фразеологiї,так i в синтаксисi. У перекладах максимально збережено мовний колорит творiв Г. Сковороди. 
Тексти Сковороди насиченi цитатами и ремiнiсценцiями з Святого Письма церковнослов'янською мовою, iнодi у вiльному викладi. Їх перекладено за авторським текстом iз посиланням на сучасний переклад Бiблiї. 
     Примiтки Г. Сковороди позначено зiрочками. 
     Переклади фраз i цитат iншими мовами виносяться у примiтки, 
у яких крiм того пояснюються iмена, назви, джерела тексту та iнши 
реалiї, що прояснюють змiст творiв. 
     Тексти були обранi у сайт з видання: Сковорода, Григорiй.
Твори: У 2 т. - К.: АТ «Обереги», 1994. - (Гарвард, б-ка давнього укр. письменства). 
     Переклади у виданнi 1994 р. здiйсненi за виданням: Сковорода Григорiи - Повне зiбрання творiв у двох томах. - К.: Наукова думка, 1973. 



Джерело:
http://1alex.5u.com/skvr/kvr-9992.html (ALEXANDER KOBRINSKY'S LIBRARY)

---