Григорій Сковорода. Трактати, діалоги.
Бесіда 2-га, названа Observatorium Specula.

---

Особи: А ф а н а с і й, Я к і в, Є р м о л а й, Л о г в и н, Г р и г о р і й.

     А ф а н а с i й. Скажи мені, Григорію, чому греки назвали блаженство  (2) тобто розсудливість, а блаженного - ? 
     Г р и г о р і й.Ти ж мені скажи, чому євреї назвали його ж світлом? Воно не сонце. «Засіяє вам, які бояться імені мого, сонце правди...» (Малахія). 
     А ф а н а с і й. Чи не тому, що розумне око, як світло й ліхтар у пітьмі, веде нас, коли блаженства шукаємо? А всякий сумнів i невігластво є пітьма. 
     Я к i в. Розумне око є для нас проводирем у вcix ділах. Невже добра скринька й табакерка назветься в тебе світлом i розсудливістю? 
     Г р и г о р і й.  або Даймон чи демон (3) означає дух бачення. Кожна ж людина складається з двох начал, які протистоять co6i i борються, або сутностей: із гірного й підлого, тобто із вічності й тліні. Тому у кожному живуть два демони чи ангели, тобто вісники й посланники своїх царів: ангел благий i злий, хоронитель i губитель, мирний i бентежний, світлий i темний... Розпитайте, о друзі мої, себе, загляньте в себе. Ой, скажу вам, - побачите таємну боротьбу двох мислених воїнств, особливо коли починається важлива справа. Вникніть лише i ввійдіть у думне серця вашого поле, яке ширше від ycix океанів i всяких небес. Водночас скільки тисяч пернатих i швидших за блискавку дум ваших перелітає в yci кінці Всесвіту i повзає по всій піднебесній? Немає діла, ні найменшої дії, насінням i початком якої вони б не були. Гірне духів ополчения невпинно волає: «Хто, як Бог?». «Всяка плоть сіно й ніщо». «Дух животворить слово Боже». «Чи послухав ти раба мого Йова?» 'Ти Христос, син 
Бога живого...» А нижнє у безодні сердечній заперечує: «Немае Бога». «Плоть і кров усе животворить». «Чи не даремно шанує Йов Бога?». «Прибутки те роблять» «Христос пoтiшaє народи...» Обидві ці армії, як потоки від джерел, залежать від таких же двох своїх начал: гірного й низького, від духа i плоті, від Бога i сатани (4*), від Христа i антихриста. Велика ц блага дума є головний ангел, вість блага, порада правильна, уста премудрі, мова нововогняна, благовість миру, слово житгя, ciм'я благословенне, слово спасительне й навпаки. Тепер скажи, Афанасію, чи борються твої думки? 
     А ф а н а с і й. Ей, відгадав ти! Одна думка волає у мені, або скажу з пророком Захарією: «Ангеле, говори у мені». - Нове, не корисне сповіщає Сковорода. Анеприязний ангел хитро заперечує й шепоче, як Єві, ось що: «Надто тонко пряде, не придасться на сорочку павутина». Я ж у Icaї недавно читав отаке: «Полотно павутинне тчуть», i не буде їм для одягу. Говорить про вітрогонів, які вчаться марноти, зневажають корисне. I справді: «Літа наші, як павутина». 
     Я к і в. Наклепник із тих же законів, як змій із тих же квітів не мед, а отруту висмоктує; а диявол у тій же Біблії весь смак із свого черева, як павук павутину із власного свого живота дуже тонко й гладенько, наче шовк, веде, а не із Божого духа, як міністр Лже-Христа (5), а не законного царя, верховний благовісник якого ось чим хвалиться: «Ми ж розум Христа маємо». 
     Л о г в и н. А я відчуваю боротьбу моїх духів. 
     Є р м о л а й. А в мені така ж суперечка таємно шумить. 
     Я к i в. Це i дивно, й не дивно. Дивно, що мало хто намагається заглядати всередину, випробовувати й пізнавати себе. А не дивно тому, що безперервна ця боротьба у кожному, до єдиного, серце не присипляє. У мене самого переповнене серце або невичерпне джерело від самого мого народження не породило ні слова, ні діла, щоб перед його початком не відбулася боротьба його пекельних духів з небесними силами, подібно як на небі шум вiтpiв, які борються, передує прийдешній весні. Цього я не помічав у юнацькі роки. Буйні мої думки нехтували отою притчею: «Всякий Веремій про себе розумій». Дивні рідкісні явища й легковажні новини відволікали їх від смаку як тіеї, так i цiєi загальнонародної мови: «Добрий Дін, та що краще, як свій дім?» Здавалося, що у домі моєму всі для мене однаково приятелі. А мені й на думку не спадало оте євангельське: «Вороги людині -ії домашні». Hapeштi, безладність буйності, що розбуялася, як пожежа, в тілесному домику моєму, зібрала докупи розсипані по бездоріжжю думки, наче південний вітер потоки, а мені на пам'ять i на увагу привела сказане оте зціленому біснуватому слово Христове: «Вернися у дім твій». Від цього начала засіяла весна мого благодення. Отже, слово твоє, Григорію, i дивне, й не дивне, i нове, й старе, i радкісне, й загальне. Однак блага у мене думка, або скажу з патріархом Ісааком: «Ангел мій хвалить слово твоє, а наклепник німий». 
     Є р м о л а й. Ангел твій, о друже ти мій Якове, «який охороняє тебе від усякого зла», не спокушається, коли хвалить давню новину  і нову давнину. Все те не велике, що разом не містить усобі давнини й новизни. Якщо у соломонівські часи не їли грибів, а нині встав їх винахідник, то це не велике, бо не давнє, а не давнє тому, що без цього люди жили у давнину блаженно. Що давніше, як премудрість, icтинa, Бог? Усі діла не для всіх, а це - всім часам, країнам i людям настільки кожному потрібно, як кораблю компас i стерно, а для подорожнього Товії - наставник Рафаїл. Премудрість вздчуває смак у найсолодшій icтині, а icтина сховалась у Бозі i Бог у ній. Це єдиний 
наріжний камінь для вcix будівничих храму блаженства i премудра симетрія (6) для тих, хто будує ковчег спокою. Це єдина святая святих, стародавностей давнина. Та де мені знову знайдеш серце, що керується компасом i телескопом віри Божої? Ось ця ж сама давнина є предивна рідкість, новина, чудо! А ганьбитель ії є капосник плоті, ангел сатанинський. Не люди винні в цьому, а огудний дух, що оволодів їхніми серцями. 
     Л о г в и н. Так, згадав i я, шо наперсник Христа називає його закон новим: «Нову заповідь даю вам». Правда, що істинна Соломонова притча: «Брат братові допомагає... тощо». Є така ж i руська: «Добре братство краще багатства». 
     Проте це непоборне мicтo всі оминають, i діамант дружньої любові блищить дуже рідко. Ось тобі новинка! Та знову, коли превічна ця рада є дуже давня вcix істот симетрія i «міцна, як смерть, любов», що ревним співчуттям усіх світів системи зв'язала й обертає, тоді він же у посланні своєму називає ії ветхою. Сам богочоловік, якого не підлий дух, що в пopoci повзе, як змій, а вишній отой архангел Діві благовіщує, називається новим Адамом i ветхим днями: «Бог любові є». I так: «Хай будуть німими уста облесні», які слово твоє, Григорію, гудять. 
     А ф а н а с і й. А мені пригадалися горді мудреці пишної плоті, які з лайкою питають: «Що є сатана, де він, подай його, проклятого, сюди, мені в руки. Чи багато у нього рогів?..» Чи не правду каже апостол: «Гудячи - не розуміють»? Судіть - чи не самі вони з рогами? I чи не забавляють сина Сирахового: «Нечестивий, що проклинає сатану, сам кляне свою душу». Розумний у гpi в карти може бути лабет (7), а благий i злий дух є для них небуттям. Ось тобі вхід у лабіринт безбожництва! Знищивши ангельські чини, легко сказати: «Бога немає». Як замуливши по-филистимськи живої води потоки, джерело само собою стає недослідженим й неймовірним. 
     Я к і в. Облиш филистимів i хамів: «Всякий Веремій про себе розумій». Не люди винні в цьому, а дух наклепницький, що оволодів їхніми серцями. Якщо у тобі людське серце - жалкуй, а якщо завгодно - то ревнуй i гнівайся, але уникай ворожнечі й злобної гордості з отруйною насмішкою. Хто переслідує людину за віру, є 
найголовніший ворог Божого людинолюбства, як i той, хго озлоблює жебрака за те, що не захотів Христа ради як милостиню прийняти одяг. Остерігайся, друже мій, щоб не закрався під світлою маскою у надра твої хитрий змій, щоб ангельська любов до Бога не перетворила тебе у диявола для людей. Не забувай отого учительського шляху: «Не знаєте, якого ви духа». Ангельськими мовами говори, а людей всіх люби. Істинна любов не самолюбна. 
     Г р и г о р і й. А я радію нашій одностайності в думках. Втішає мене згода вас чотирьох.  Гірні думки у тяжкосердих душах не поселяються. Найчистіший спирт небесний, названий у греків (8*) , по-римськи також aura, не живе xi6a вище хмар. Вернімся ж на шлях плину мови нашої. За числом ангелів розділіть увесь рід людський на два роди: на вишній i нижній, на правий i лівий, на благословенний i на відторгнений. Тепер можна запитати будь-кого: «Ти наш чи від наших супостатів?» «Якого ти духа?» Немає тут нейтральності з подвійного роду людей, згадайте євангельське роздоріжжя: шлях вузький i широкий, правий i лівий. Наше життя - це подорож. Лівий, через тріумфальні ворота, через звеселяючі проспекти й квітучі луки зводитьупекло, прямо кажучи, в сум червів, що не засинають у душі. Правий на вході жорсткий i когіткий, зрештою, мало-помалу гладкий, наприкінці солодкий, при виході - найсолодший. Як всяка благородна справа на початку і в корені гірка, а в плодах своїх солодка, i хто сіяв зі сльозами - жне з радістю. Правим йде рід праведних під керівництвом ангела мирного, вipнoгo наставника, охоронця душ і тіл наших. I як сам вождь їx світлий, так i рід той благорозумний, благодуховний, запашний, а життя їхнє є ось те: евдемонія, пахощї, благовіяння, яке видихає ладан, мирра, смола й олія. Звідси у нас народилося слово - благоговіння, звідси у стародавніх всяка благоспіша удача називалась дексіома (9). Десничіє - діло правої руки, а люди - сини світла й десниці, наприклад, Веніамін - означае син десниці. Шуйський (10) же рід, або лівий, у всьому протилежний тому. Негідну підлість i у нас, в Малоросії, називають шуя. Без сумніву, те ж, що й шуя, i ледь чи не звідти народилось слово оце - лінивий. Наче син лівиці, не правиці. Та я вже забрехався. Ось вам чому в грецьку давнину блаженство названо . 
     А ф а н а с і й. Нині мені відкрилися оті Павлові слова: «Приймітъ мене, як ангела Божого». «Христові пахощі ми». I кожен сам такий, до якого ангела приліплюєтъся. Ці є добрі діви. «У пахощі мирри твоеї течемо?» Та ах! Мало ix... Не даремно плачеш, о Єреміє! «Зменшилась [кількість] добрих дів». Рід лукавий i перелюбний скрізь розмножується. Всі оці не ввійдуть до шлюбного покою палацу нареченого. «Не знаю вас!» 
     Є р м о л а й. Мені постшно перед очима спокусник учителя нашого в пустелі. О безсоромний! На кого не наважиться наступити, якщо свої підступні наклепи не посоромився звести на голову всіх Божих мужів i пророків? «Кинься вниз». Чи можливо, щоб звалився у нижнє болото й смердючу підлість той, хто прорік істину 
оцю: «Я із вишніх». Хто згори i в гірному народжений, ніяк не вміщує духів, які відсилаються до стада свинячого: «Ви із нижніх». Та знову, яким йому був приємним ангел у саду, що побуджував його до висоти терпіння, за благоволінням i сутністю гірного отця його. 
     Л о г в и н. Звичайно, оцей сад, де розмовляємо, навіяв тобі такі думки. I мені ці, перед нами квітучі лілії сільські, що дихають фіміамом своїх пахощів, звели на серце Матвієвого ангела, який сидить на гробовому камені i благовіщуе мироносицям отого єдиного чоловіка: «Рід же його хто пізнає?». «Я цвіт польовий і лілія долин». Для 
охоронців гробу ангел мій жахливий, а для мироносиць - який прекрасний! Світлий, як блискавка i як лілія, що наповнила повітря пахощами. Чи не вони таємно торкають мій нюх, насолоджуючи палаюче в мені з Клеопою й Лукою серце моє? «Крила ії - крила вогню». «Полечу й спочину...» 
     А ф а н а с і й. Hi, брате, зачекай! Високо не долетиш. Щоб нюхати пахощі того нетлінного чоловіка, треба мати отой ніс: «Hiс твій, як стовп ліванський». Оцим-то носом обнюхує Ісаак ризи сина свого Якова. Втратили було цей ніс i зате почули ось що: «О нетямущі галати!» «I зашкарублі серцем...» Розлючений місяць і земну людину 
кожне око бічить. «Безумний як місяць змінюється». До небесного отого чоловіка: «I підійметься від землі життя його». Як молодого місяця, не побачить, xi6a дуже швидким відчуттям. To6i належить рости, мені ж: «Перебуде з сонцем i раніше від місяця. Bci ті були безносі, котрих запитує Павло: «Чи прийняли ви Духа Святого?» Ми ж бо й не знаємо, чи він є i що він означає? Хоч придворний, проте без носа був тоді i той євнух, що питав Пилипа: «Скажи, про якого чоловіка так гарно говорить Ісая?» Не даремно у євреїв не ставили священиками безносих i коротконосих. Позбавлений відчуття, що сприймає Христові пахощі, i хто не може похвалитися: «Знаю чоловіка», як може видатися іншим невігласам: «Це ягня Боже». Соломонівська наречена, крім хваленого братом носа, має голубині очі. Цими благородними відчуттями не дивно, що провидить не старіючого оленя, який високо скаче й перескакує по горах i горбах: 
«Відчуття праведних благопоспішне». 
     Я к i в. Носатих носатий хвалить. Ангед Божий підняв утору за волосся Авакума и Пилипа, може й друга нашого Логвина підняти у гірне. Невже думаєш, що він лисий? Думаєш так, а воно не так. Чи дух віри - не прозорлива премудрість? Чи не вона є блаженна сивина й волосся oтe: «Волосся голови вашої не загине». Чи не він викликає 
захоплення й хору мироносиць? Пахуча мирра Божої віри у cepцi їx - достатній для благовісника привід, щоб схопити й підняти їx із повзання у гірне. Bipa бачить невідчутного чоловіка, i він не дивиться на тлінь, крім віри: «Господи, очі твої дивлятъся на вipy». Цей благовістив сина i пречистій Марії, цей i Захарії, та при фіміамі віри цей же обіцяє батькам ізраїльського визволителя Самсона. Але й тут 
діє непогубний волос віри: «Залізо не зійде на голову його». Це ж волосся и нетлінне проміння віри прикрашало й освітлювало й Мойсеєву голову, викликало захоплення Єноха i вcix отих з Павлом: «Підняв вас, як на крилах орлиних, i привів вас до себе». 
Втілений ангел Павло хвалиться, що i йому волосся помазав Бог духом своїм так, як i Icaї: «Бог, що помазав нас...» «Дух Господам на мені...» А як вірить, так i благовістить повзучим: «Встань, сплячий...» Так, як Ісая, якомусь бідному книжнику: «Чого ти тут, i що тo6i тут?..» Те ж, що й євангельський ангел: «Що шукаєте, немає тут...» «Там його побачите, о зашкарублі серцем!» I заохочує їx у нірне галілейське, де «тi, що бачили його, поклонилися йому...». «I той був невидимий їм». Тоді відразу побачили, коли став невидимим i невідчутним так, як коли зник з очей тілесний друга мого бовван, тоді залишилось у моєму cepцi серце його, як магнітний дух у стальному кільці: «Міцна, як смерть, любов...» «Крила її - крила вогню...» А коли плотська любов так сильно вiє i гонить до смертоносних жадань, то так само i дух Божої любові жорстокий, як буря, шумний, як від вина, вугіллям вогняним i полум'ям варить, як пекло, палить серце, окрилює й націлює в гірне: «Жорстока, як пекло, ревність». I так любо мені, коли Логвин зізнався, що руйнує серце жало ревності Божої i утробу йому так, як Луці й Клеопі. Чи признатись вам, що й мою утробу торкає те ж полум'я? Часто воно пригашується плотським жаром. Та хто безпосередньо відчув красоту гірного чоловіка, любові того нi вода велика пригасити, нi рікипотопити не можуть: «Ні теперішні, ні майбутні...». «Повстане ангел Господній...» Остудить вавилонську піч i звільнить ix. «Зникне серце моє i плоть моя...» 
     Г р и г о р і й. Це вже ми чули - про два начала; про подвйний рід ангелів i людей, про два шляхи людського житгя. Втім, нині самі доходьте розумом, що із цих же джерел народжується подвійний смак у Біблії: добрий i лукавий, рятувальний i погибельний, хибний та істинний, мудрий i безумний... 
     Я к i в. Немає лепшого додуматись, як у цьому. Змій із тieї ж корови ссе молоко i перетворює в отруту, а людина слухає притчу: «Збивай молоко, i буде масло». Душевній людині Лотове пияцтво, Давидове и Соломонове жінколюбство - сморід, отрута й смерть, а духовній - пахощі, їжа, пожива й житгя. Bipa гірна візьме змія й не пораниться, в печі не обпалюється, у морі не потопає, отруту й смерть їсть i п'є, i тому здорова, ось «знамення віруючим»! Біблія не лише корова, а й пекло, й змій, i всепоглинаючий лев. Але в жорстокості цього лева знаходять з Самсоном стільники насолоди ті: Правиця твоя прийме мене...» Цей дракон, для таких цілющий, i є дерево пресолодких райських плодів, але не тим, які «полижуть порох, як змії, що повзуть по землі». «Той зітре твою голову...» Чудо ізраїльське! Де вipa знаходить солодку, кращу від меду й стільників поживу, там тяжкосерду душу терзають псячі мухи й шершні: «Пошлю на них шершнів...» 
     А ф а н а с і й. Бережися, Якове, ти вже зробив Біблию стародавнім чудовиськом, що мучило давно єгиптян. Ім'я його - Сфінкс - дівоча голова, тулуб левиний... 
     Я к i в. Не сумніваючись, друже мій, кажу, що вона - то є лев, який обходить Всесвіт, гарчить i терзає, напавши на бідного читача з лівого боку. Пропав він у пекельних ії щелепах. Ти ж, о Ізраїлю, не бійся, Якове! «Зустріне його, як мати». Прикриє його від спеки, заспокоїтъ у материному лоні, охлібить хлібом i напоїть водою. «Вода глибока - рада у cepцi мужа». «Хто п'є від води цiєї, не спрагне навіки». 
     А ф а н а с і й. То чи не вона й блудниця ота в Соломона, за якою волочаться буйні молодчики? Вона гіркіша від пекла. Втікають же, «як олень, поранении у сім'яники». «Не знаючи, що на душу свою тече». Куди вона заводить їx? О лютий язик ії! «Зуби його, зуби левові, що вбивають душу...» 
     Я к i в. О друже мій! Вгадав ти. Це та блудниця. «Слова потопні, мова облесна цієї блудниці». Вона наводить всесвітній потоп. Та віра з Ноєм із незгниваючого споруджує co6i безпечну храмину. Вона по-римськи area, те ж саме, що по-грецьки . Це ім'я Боже. «Покриє тебе Боже начало». Від цiєї блудниці врятував ангел обручника: «Йосифе, не бійся». Трохи не потрапив, повз Рахіль, на прілооку Лію (11). 
     Є р м о л а й. Чи не вгадаю i я? Чи не Біблія є оті смертоносні джерела, які Єлисей перетворює в цілющі, коли 
їx осолонив cіллю пророк? Засмітили їx филистиняни. 
     Я к i в. Ти потрапив у самісінький центр. Очищує ix Ісаак, осолонює Єлисей, освячує, занурюючи у них Христа, Предтеча, а сам Христос перетворює несмачну їхню воду у вино нове, яке «веселить серце людини». А Мойсей гірним жезлом розділяє й підсолоджує несмачну їx гіркоту за Павлом: «Слово ваше хай буде сіллю розчинене». «Про Бога похвалю слово, про Господа похвалю 
слово». 
     Л о г в и н. Дух вгадування зачепив i мене. Чи не є вона, [Біблія], той, що у Даниїла, семиголовий змій, який губить жінок i немовлят? «Змій цей, якого ти створив...» Хоч він кит, хоч дракон - є то Біблія. 
     Я к i в. Чи не вилився на вас, друзі мої, отой дух від вишнього? «Виллю із духа мого...» «Старці ваші снипобачать...» Хто здатний це вирішити, якщо не буде Бог з ним? «Дух віри все випробовує i все відкриває». Цьому змієві в щелепи, замість солі, ввергає Даниїл кульку, пілюлю або котишок. Тоді цього гаспида мале отрочатко повести може. 
     Є р м о л а й. Любий мій котишок, що означає ця кулька? Чи спитаю тебе по-єврейськи: манна - що це? 
     Я к і в. Він зліплений із смирни, з деревної вовни i з жиру. Пішов прямо в черево зміїне. 
     Є р м о л а й. Кажи, друже мій, швидше, не муч мене. «Поки візьмеш душу нашу?» 
     Я к i в. Ху! Xi6a не знаєш, хто був у череві китовому? 
     Є р м о л а й. Ах! Ти тепер ще більше мене засмутив. 
     Я к i в. « Bipив, тому й заговорив». Ця кулька є завжди існуючий центр пресвятої вічності. У храмах Божих зображається так: 
 
 

     У центрі трикутника око. 
     1. А л ь ф а - випереджає всяке створіння. 
     2.  - омега - після всякого створіння залишається. 
     3. В i т а - середина, що народжується й зникає, та за початком i кінцем вічна. Ця трійця є одиниця (12*): трисонячна єдність, недремне око... 

     Є р м о л а й. Не знаю, чогось Афанасій усе посміхається. 
     А ф а н а с і й. Трикутник твій, Якушо, пахне Піфагором (13). Небезпечно, щоб ти не накадив i духом платонівським (14), а ми шукаємо Христового духу. 
     Л о г в и н. I мені здається, наче запахли платонівські ідеї. 
     Я к i в. Піфагорствую чи платонствую - немає біди, аби не ідолопоклонствував. I Павло, й Аполлон є ніщо з Авраамом: «Бо ніхто не благий...» 
     Г р и г о р і й. Дайте спокій! Прошу, не чіпайте його. Він слово благе вийняв із віруючого серця. 3 вірою грязюка у Бога дорожча від чистого золото. Судітъ, не на обличчя дивлячись. Згадайте вдовин пенязь (15). Не вміщуйте богознання у тісноту палестинську.  Доходить до Бога й волхви, тобто філософи. Єдиний Бог юдеїв i поган, єдина й премудрість. Не весь Ізраїль мудрий. Не всі й погани пітьма. Пізнав Господь сущих його. Збирає з ycix чотирьох вітрів. Всякий для нього є Авраамом, тільки б серцем володів дух Божої віри, без якої й Авраам не міг виправдатися, нi ніхто інший. Тільки дух віри виправдає i плем'я, й країну, й час, i стать, i чин, i вік, i розум. Іноплемінник Неєман зцілився у Йордані, де марно обмивався необрізаний серцем Ізраїль. Яке нікчемне самолюбство! Поклоняєтесь у храмах трикутникові, зображеному художником, що його не розуміє, а цей же образ, у любомудрів сутністю божества осяяний, лаєте. Чи не це є: «Поклоняєтесь тому, чого не знаєте»?.. Не розжувавши цього хліба  Христового, як можете перетворити й перемінити сутність на животворний cік? Чи не означає це бажати co6i суду й смерті, аби сповнилось писания: «Йдучи, вдавився?..» Гляньте,сліпці, на Божі хліби, що називаються просфіра, тобто приношення. Чи не бачите, що на одному із семи зверху ложе трикутника, вирізаного списом священика, що роздроблюється й вкладається в уста причасникам? Чи не пророк священик? А пророк - чи не любомудрии i прозорливий муж, чи не міністр i не апостол Божий із тих: «Невідому й таємну премудрість явив ти мні». «Навчу беззаконних шляхів твоїх». Не хліб цей, а хліб з перегвореною сутністю, він є дух Божий, тайна Трійці, i не вино стихійне, вино фізичне, але вино нове нетління, вино Христової премудрості, що веселить серия вірних. Цього духа премудрості у хліб цей i у вино якщо не вдихнути - що залишилось вкушати? Xi6a смерть: «Смерть врятує їx...» «Близько ти, Господи, біля стін їx, далеко ж від сердець їx». Заради цього ж пророк Даниїл вкладає у щелепи змія таємничий хлібець. 
     А ф а н а с і й. Яка нісенітниця! Там хлібець в устах зміїних, а в нас трикутник у хлібці. Не клеїться щось, не можу погодити. 
     Г р и г о р і й. Ой, який ти, друже мій, гострий i хиткий у лайці! А в розумінні пророчих тайн серце твоє повільніше від черепахи. Розжуй гарненько, відчуєш смак. Там хлібець у голові зміїній, а тут трикутник у хлібі. «Той зітре...» 
     А ф а н а с і й. Воля твоя, не клеїться. Там у голові, наче у горщику, хліб, а тут, у xлi6i, хлібець трикутний. Хліб i горщик - різниця. 
     Г р и г о р і й.О зашкарублий галате, мій брате! Здогадайся, що зміїна голова й хліб є одне i те ж. 
     А ф а н а с і й. Боже мій! Це не вміщається у моєму cepцi. 
     Г р и г о р і й.О любе мені просте твоє, але невірне серце! 
     А ф а н а с і й. Розжуй мені, тоді можу повірити. 
     Г р и г о р і й. Чи Біблія - не змій? Вхід i двері ії - чи не зміст книги? Ciм днів - чи не сім глав? Сім сонць - чи не сім  хлібів? Чи не y ці хліби вкидає Даниїл отой хлібець? «У сонце поклав поселення своє». «Той зітре твою голову». 
     Сонце зайшло... Прощавайте! 
 

ПРИМІТКИ ДО БЕСІДИ 2-ї

     Діалог порушує туж проблематику, що й попередній...  Алегорично переосмислюючи Біблію і витлумуючи ідеї Піфагора й Платона на свій лад, Сковорода обгрантовує ідею вічности свиту. Пізнаючи в собі вічні закони, людина перемогає злу волю й підіймається над тлінною, досягаючи істини, любові й душевного спокою. 
     Цей твір, як і попереднцй, був відомий лише назваю. Його автограф датується 1771 -1772 рр. Вперше опублікований у журн. Філософська думка. - 1971. - № 6. 
     Примiтки самого Г. Сковороди позначено зiрочками. 

---

1. Сторожова башта, міська стіна, місце споглядання світу. 
2. Щастя, задоволення (грецьк.). Одне з основних понять евдаймонізму - напряму в античній етиці, представники якого вважали джерелом моральності прагнення людини до щастя. Фшософсько-етичне вчення Сковороди є творчим розвитком ідей евдаймонізму стосовно умов жигтя України XVIII ст. 
3. Дух, що таємно керує вчинками людини. Це уявлення стародавніх греків про існування посередника між людиною i невидимою природою частково подшяє й Сковорода. 
4*. Від отця істини і від отця брехні. 
5.Тобто захисник диявола. 
6. Симетрію, гармонію, співмірність як властивості матеріальних речей i явищ Сковорода вважає вагомим свідченням присутності в природі постійного, закономірного начала, що виключає прояв будь-якого свавілля. 
7. Недобір взяток у картярській гpi i штраф за недобір. 
8*. Називається також  - ефір, aether - eфip (лат.), coeluni, quod supra nubes (#).У Біблії: «Дух холоду тонкого. Царство духа є Бог». 
     (#) Небо, яке над хмарами (лат.). 
9. Так стародавні греки називали щасливе пророцтво, яке, вважали вони, приходить справа. 
10. Лівий. Похідні від цього слова символізують щось негідне. Шуя - шваль. 
11. Див. прим.15 до «Бесіди 1-ї..». 
12*.(#) 
            (#) «Трисонячна єдність i природа» (грецьк.). 
13. Теорія чисел Піфагора i числова символіка давньогрецького філософа тривалий час привертала увагу Сковороди. Ідеї Піфагора своєрідно переплітались у нього з триєдністю невидимої натури. 
14. Дух Платона Сковорода вважає не суперечливим до істини. Думки Платона він інтерпретує відповідно до власного розуміння істини.
15. Вдовина лепта. У Євангелії від Марка (XII - 41 - 43) розповідається, як Icyc, сидячи біля скарбниці, дивився, як люди кладуть у неї гроші. Чимало багачів клало багато. Одна бідна вдова віддала півшеляга. Icyc сказав своїм учням: «Ця жінка поклала більше всіх, бо всі давали зі свого надлишку, а вона з бідності своєі ввіддала все, що мала». 
 

ПРИМІТКИ 

     Спроб перекладу творiв Г. Сковороди (1722 - 1794) на сучасну українську лiтературну мову було небагато. Вперше «Байки харькiвськi» перекладено за редакцiєю П. Тичини i видано 1946 р. у Киевi. Далi цю справу продовжив письменник Валерiй Шевчук. Для книжки вибраних творiв Г Сковороди «Сад пiсень», випущених «Веселкою» в «Шкiльнiй бiблiотецi» у 1972 р., вiн переклав низку поезiй, уривки з кiлькох фiлософських твopiв та листiв, а також здiйснив новий переклад збiрки «Байки харкiвськi». Це видання прихильно оцiнили фахiвцi i прийняли читачi. Вiдтодi визрiвала думка про переклад повного зiбрання творiв Г. Сковороди на сучасну українську мову. Воно стало можливим лише пiсля того, як його взяла пiд свою опiку «Гарвардська бiблiотека давнього українського письменства». 
     Перекладачi врахували певний досвiд, який має українська лггература у передачi давнiх текстiв сучасноюмовою. На вiдмiну вiд перекладу з однiєї мови на iншу, це переклад у межах однiєї  мови, однiєї мовної системи, що не допускає найменших вiдхилень вiд оригiналу як у лексицi й фразеологiї,так i в синтаксисi. У перекладах максимально збережено мовний колорит творiв Г. Сковороди. 
Тексти Сковороди насиченi цитатами и ремiнiсценцiями з Святого Письма церковнослов'янською мовою, iнодi у вiльному викладi. Їх перекладено за авторським текстом iз посиланням на сучасний переклад Бiблiї. 
     Примiтки Г. Сковороди позначено зiрочками. 
     Переклади фраз i цитат iншими мовами виносяться у примiтки, 
у яких крiм того пояснюються iмена, назви, джерела тексту та iнши 
реалiї, що прояснюють змiст творiв. 
     Тексти були обранi у сайт з видання: Сковорода, Григорiй.
Твори: У 2 т. - К.: АТ «Обереги», 1994. - (Гарвард, б-ка давнього укр. письменства). 
     Переклади у виданнi 1994 р. здiйсненi за виданням: Сковорода Григорiи - Повне зiбрання творiв у двох томах. - К.: Наукова думка, 1973. 



Джерело:
http://1alex.5u.com/skvr/kvr-9993.html (ALEXANDER KOBRINSKY'S LIBRARY)

---