Григорий Сковорода

ПIСНЯ 1-ша 

Складена 1757 року на цю силу: «Блаженнi непорочнi в дорозi, що ходять законом Господнiм» (1). 

                      Боїтъся народ зiйти гнить у гроб 
                      I впасти в жереб нещасний, 
                      В якому вогонь незгасний. 
                      А смерть є свята, зло певне стопта, 
                      Зведе навiть вiйни в спокiй. 
                      О смерть ця свята!

                      Пiсня перша - весь текст

ПIСНЯ 2-га

Iз цього зерна: «Що на землi ти зв'яжеш, те зв'язане буде на 
нe6i» (1). 

Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста! 
Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята, 
Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт, 
Країна де вабна, де неприступний є свiт. 

ПIСНЯ 3-тя

Iз цього сiменi. «Нехай земля вродить траву, ярину» (1). Або: «I як трава молода, розцвiтуть вашi костi» (2). 

Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла! 
Уже сади розцвiли й солов'їв навели. 

Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл! 
Бiжи co6i в болот , у пiдземнi ворот . 

ПIСНЯ 4-та

Рiздву Христовому з цього зерна: «3 нами Бог, розумiйте народи», тобто «Дихнув ти був духом своїм» (1). «Бог сина свого однородженого послав у cвiт, щоб ми з нього жили» (2). 

Ангели, знижайтеся, до землi спускайтеся, 
Бог, що сотворив нам вiки, живе нинi з чоловiком, 
      Станьте з хором, всiм собором, 
      Веселиъся, адже з нами Бог! 

ПIСНЯ 5-та

Рiздву Христовому. Iз цього зерна: «I породила вона свого первенця та, i иого сповила, i до ясел поклала його» (1). 

Тайна явна i преславна! 
Це - вертеп замiсть небес! 
Дiва, херувимiв панна, 
Iз престолом вишнiм днесь. 
Тут у ясла i поклали 
Того, кому мiсця мало 
       I серед самих небес. 

ПIСНЯ 6-та

Ha кiнець такого: «I пустив змiй за жiнкою з вуст своїх воду, як рiчку, щоб рiчка схопила iї»(1). «Але розтрощить Бог голову» (2). 

Слухай, небо i земля! Нинi ужаснися, 
Море, безднами вciма, погiдно двигнися! 
I ти, швидкотекучий, повернися, Iордане, 
Прийди скоро хрестити Христа, Ioанне! (3) 

ПIСНЯ 7-ма

Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «Одинадцять же учнiв пiшли в Галiлею на гору, куди звелiв їм Icyc» (1). Паска! 

Чи хто мене вiд тебе зможе вiдвернуть, 
А чи вогонь iз неба схочу я задуть? 
Хай весь свiт - у забуття, 
Лиш в тобi життя, о Icyce! 

Веди мене з собою, в горну путь на хрест, 
Радий жить над горою, кину земну персть. 
Смерть твоя - то життя, 
Жовч - солодке пиття, о Icyce! 

ПIСНЯ 8-ма

Воскресiнню Христовому. Iз цього зерна: «О, о! Бiжiте за гори» (Захарiя) (1). «Чого ти спиш, уставай» (2). «Спокiй дасть Бог на горi цiй» (Iсая) (3). 

Мене посiли рани смертоноснi, 
Пекельнi бiди обсiли незноснi, 
Найде страх i тьма. Ах, люта година - 
             Злая хвилина! 

ПIСНЯ 9-та

Святому Духу. Iз цього: «Добрий дух твiй нехай попровадить мене пo piвнiй землi» (1). «Тож зiйдiмо i змiшаймо там їxнi мoви, щоб не розумiли вони мови один одного» (2). 

Свiй смисл усяка голова трима, 
А серце всяке - свою любов, 
В думках одного у людей нема, 
У вiвцях, козах хтось смак знайшов. 
Менi ж свобода лиш одна вабна 
I безпечальна, препроста путь, 
В життi це мiрка є основна, 
3'єднае коло циркуль отут. 

ПIСНЯ 10-та

Iз цього зерна: «Блажен муж, що в премудростi помре i що в разумi своїм повчається святинi» (Сирах) (1). 

Всякому мiсту звичай, права, 
Всяка тримає свiй ум голова, 
Всякому серцю любов своя є, 
Всякому горлу до смаку своє. 
А я у полонi одних лиш дум, 
Одне непокоїтъ тiльки мiй ум. 

ПIСНЯ 11-та

В кiнець такого: «Прикликає безодня бозодню» (1), тобто «В законi Господнiм його воля» (2). «Дав би тo6i воду живу, волi волю, a пpipвi твоїй npipвy мою». 
 

Годi прiрви океану жменями землi забить, 
Годi  гненного стану краплею води залить. 
Не зможе в яскинi орел розгорнути крил? 
У край пiднебесний таки полетiв звiдсiль. 
               Не буде плоттю ситий дух. 

ПIСНЯ 12-та

Iз цього зерна: «Блаженнi вбогi духом» (1), тобто «Премудрicть книжника в доброчасностi святкування, а коли умаляеється в дiяннях cвoїx, упремудриться» (Сирах). «Змалiйте i розумiйте...»(2). 

В город не пiду багатий - на полях я буду жить, 
Biк свiй буду коротати там, де тихо час бiжить. 
О дiброво, о зелена! Моя матiнко свята! 
В тобi радicть звесел нна тишу, спокiй розгорта. 

ПIСНЯ13-та

Iз цього: «3iйдiть iз серeдовища їxньoго...». «Iдiть у село, яке перед вами» (1). «Там повила тебе мати твоя...» (2). 

Гей, поля, поля зеленi, 
Поля, цвiтом оздобл ннi, 
Ах, долини, балки, 
I могили, й пагорки! 

ПIСНЯ 14-та

Стародавня малоросiйська (1) про марноту i звабу. На цю силу: 
«Нexaй я стою на сторожi своїй, i нехай на облозi я стану» (Авакум) (2). Обновлена в 1782 poцi. 

                 1 

То яка ж та слава нинi? 
Глянь на бучу в цiй годинi! 
Iзраїле! Гiдри-звiра (3*) 
Чи велика в ньому мipa, 
         Треба зрозумiти. 

ПIСНЯ 15-та

Великiй cy6oтi. Iз цього зерна: «I вiн вiдпочив у днi сьомiм» (1). «Ще ввiйдуть у cпокiй мiй» (2). 

Лежит у трунi, святкуєш суботу, 
По працi важкiй, по кривавiм поту. 
До тебе вже справ князь зовсiм не має, 
Князь свiту цього, що всiми владає. 
О нерозгаданий це слiд! 
О перемоги новий рiд! 
О сине Давидiв! 

ПIСНЯ 16-та

На цю силу: «Я веселку свою дав у хмapi» (1). 

Вже хмара пройшла. Веселка радiсно грає. 
Минула нудьга. Свiт любо сяє. 
Веселicть сердечна - це ведро (2*) неба ясного, 
Коли преминув морок, шум вiтру мирського. 

ПIСНЯ 17-та

Житейське море, що даремно хвилюється, та їнше. 

Бачачи життя оцього горе, 
Що кипить, немов Червоне море, 
Вихром туги, напастi, бiд, 
Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, - 
         Горе сущим у нiм! 

ПIСНЯ 18-та

«Бог противиться гордим, а смиренным дає благодать» (1). 

Ой ти пташко-жовтобоко (2), 
Не клади гнiзда високо, 
А клади його на лужку, 
На зеленому морiжку. 
Яструб ген над головою 
Висить, хоче ухопить, 
Вашою живе вiн кров'ю, 
Глянь же! Пазурi сталить! 

ПIСНЯ 19-та

На кiнець цього: «Во ми не маємо боротьби проти кровi та тiла» (1). «Потопчеш ти лева та змiя» (2). «Вiзьмiть... меча духовного, який є слово Боже» (3). 

     Ax ти, нудьго проклята! О докучлива печаль! 
     Гризеш мене затята, як мiль плаття чи ржа сталь. 
     Ах ти, скуко, ах ти, муко, люта муко! 
     Де не буду, все з тобою всюди всякий час. 
     Ти, як риба з водою, завжди бiля нас. 
     Ах ти, скуко, ах ти муко, люта муко! 

ПIСНЯ 20-та

Названа «Сiгор» (1). Уцiм маленькiм, але високiм градику бенкетує Лот iз дочками (2). «У мiстi Бога нашoго, у горi святiй його» (3). «Подiбний до чоловiка розомного, що свiй дiм збудував на 
каменi» (4). «Хто зiйде на гору Господню?» (5). 

Iз душею хто ясною, 
То нащо йому броня 
I шолом над головою? 
Не потрiбна i вiйна. 
Непорочнicть - ось його броня, 
Аневиннiсть - дiамант-стiна. 
Щит, меч, шолом - йому сам Бог. 

ПIСНЯ 21-ша

На кiнець такого: «Скажи ж менi ти, кого викохала душа моя: де ти пасеш, де даєш ти спочити у спеку» (1). 

Щастя, а де ти живеш? Горлицi, скажiте! 
Вiвцi у полi пасеш? Голуби, звicтiте! 
     О щастя, наш ясний свiте, 
     О щастя, наш красний цвiте! 
Ти мати i дiм, появися, покажися! 

ПICНЯ 22-га

«Пам'ятай про останне своє i не согрiшай» (Сирах). «Буває, дорога людинi здається простою, та кiнець iї - стежка до смертi» (Пpипoвicтi) (1). 

Розпошир у даль зiр i розум летючий 
I кiнець останнiй поминай 
Bcix твoix справ, в яку цiль стрiла улучить, 
Спостерiгши бажань власних край. 
На яких речах будинок поклав: 
Коли камiнь, стоятиме дiм, 
Як пiсок пiд ним, то б як не стояв, 
Розметнеться за вiтром сухим. 

ПІСНЯ 23-тя

Із цього: «Зникають у мapнoтi дні» (1). «Час відкупу... Відступіть 
i зрозумійте».

Ми тебе зовем марнуем, 
О життя щасливий час! 
Мов тягар на спині, чуєм, 
Тратим марно повсякчас! 

ПІСНЯ 24-та

римського пророка Горація (1), перетлумачена малоросійським діалектом у 1765 році. Вона починаеться так: «Otium divos rogat in patenti...» (2) і так далі. - Схиляє-бо добре наставления до спокійного життя. 

О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час? 
Ти усім нам є чудесний, врізнобіч розкинув нас. 

За тобою ген вітрила розгорнули кораблі, 
Щоб могли тебе ті крила на чужій знайти землі. 

ПІСНЯ 25-та

На відхід отцю Гервасію Якубовичу (1), який відходить із Переяслава в Білгород на архімандричий та судейський чин у 1758 році. Із цього зерна: «Господь збереже вхід твій та вихід твій, не дасть у сум'яття ноги твоєї» (2).

        Їдеш, нас покинуть хочеш? 
        Їдь здоровий, цілий, отче. 
        Будуть хай вітри погодні, 
        Тихі, жаркі, нехолодні, 
У щасливу путь хай шляхи ведуть! 

ПIСНЯ 26-та

епископу Ioaннy Козловичу (1), що входить у мiсто Переяслав на престол епископськ.ий, із 1753 року. Із цього зерна: «Отож хай просвітиться світло ваше перед людьми, щоб бачили вашi добрi справи...» 

Посішай, гостю, поспішай, 
Haшi надії ти увінчай, 
Як музикальний гарний звук 
Радісно живить тіло i дух, 
Так всебажаний твій прихід 
Здвигнув i мicтo, i весь нарід. 

ПІСНЯ 27-ма

Білгородському єпископу Іоасафу Миткевичу (1), котрий відвідав сад духовного училища в Харкові. Із цього зерна: «Боже Саваофе... Споглянь із небес, i побач, i відвідай цього виноградника, i охорони його...» (2). «А плід духа: любов, радість, мир» та інше (3). 

        Вишніх наук саде святий, 
        Лист рожевий i цвіт твій красний, 
        Прийми co6i весняний вид! 
        Се возсія день твій благий! 
        Освітив тебе світ ясний, 
        Зверху-бо дух благословить. 
Возвеселися, о дерев сад, 
Більших i менших, які є підряд. 

ПІСНЯ 28-ма

Про таємну в нутрі та вічну веселіть боголюбних сердець. Із цих зерен: «Веселість серця - життя чоловіку, а радування мужа - довгоденне». «Коли хто погубить душу свою заради мене, той спасе iї  (1). «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь cвiт, але душу свою занапастить?» (2). 

Возлети на небеса, у версальські хоч ліса (3*), 
           Одягни одежу злотну, 
           Шапку царськую добротну, 
Як у серці нуда, буде тобі біда. 

Проживи хоч триста літ, проживи хоч цілий світ, 
           Що тобі те помагає, 
           Коли серденько ридає? 
Як у сердці нуда, буде смерть i біда. 

ПIСНЯ 29-та

Укінець такого: «Повели 6ypi» та інше. «Хтожце такии, що вітрам i воді наказує, i вони його слухають?» (1) 

Човен 6ypi вихр хитає, 
Піднесе чи вниз кидає! 
          Нема мені миру 
          І нема навкліру (2). 
Море це мене зжирає! 

ПІСНЯ 30-та

Осінь нам проходить, а весна пройшла, 
Коза козля родить, як весна прийшла. 
Ледве літо запало, а козля цапом стало, 
      Цап бородатий! 

МЕЛОДІЯ (1) 

На образ зачаття пречистої Богоматері, що має під ногами коло світу, місяць, який зм люеться, i зм я з яблуком своїм. Цей образ стоїть у Богословській школі у Xapкoвi. Створено цю мелодію 1760 року, як був я учителем поетичної школи. 

Глянь-но! Це Діва стоїть, утробою пречиста! 
Яблуко, змій, місяць, світ унизу променистий. 
Яблуко - плотська то є принада безчесна, 
Тягне, як змій, тебе плоть ця хитра й чудесна. 
Світг - то накописько злих думок усіяких, 
Місяць - це тінь i мирських маєтків познака. 
Перемагай! І Христос у тебе всел ться, 
Мудрість в солодкім ніяк не може вміститься. 

1. Вірш «Мелодія», яким закінчується «Сад божественних пісень», написано у двох видозмінах: один варіант силабічним римованим віршем слов'янською мовою, а другий - латинською неримованим. Поет любив одну й ту ж тему перевіршовувати слов'янською та латинскою мовами. Сама єпиграма алегорично витлумачує зображення на емблематичному малюнку, в основу його взято образ із Об'явлення Івана Богослова: «І з'явилась на небі велика ознака: жінка, зодягнена в сонце, а під ногами ії місяць, а на ії голові вінок із дванадцяти зір» (XII - 1).